Фольклор

Весілля

Народні пісні

Обряд весілля

у селі Злинці Маловисківського району Кіровоградської області

Інформатор: Щельник Ксенія Борисівна,

1920 р.н., корінна жителька  села Злинки, що проживала на вулиці Челюскіна. Працювала в колгоспі кухарем, сапала буряки.

Записали учні Злинського НВК (учитель: Ю. В. Шульга)

І. Сватання.

Сват та жених , прийшовши   до батьків дівчини, говорили:

-         А ми по сліду прийшли, бо бігла лисичка і в  цей двір зайшла. От ми сюди й прийшли.

Потім сват говорив:

-Господи Ісусі, помилуй нас.

А господарка відповідала:

-         Амінь.

Після цього гості заходили в хату і домовлялися про весілля, обмінювалися хлібом, наречена дарувала платок.

ІІ. Підготовка до весілля.

1.Дівичники.

 Дівичники відбувалися тричі: у середу, п’ятницю і в суботу. У суботу вбирали гільце.

Перед початком роботи дівчата говорили:

-Благослови, Боже, це гілечко звисти, це гілечко звисти, цей дом звеселити!

 В’ючи гільце, співали:

Добрий вечір тому, хто в домі цьому:

Старому і малому,

Ще й Богу святому.

Не стій, сосно, розвивайся,

Та рано-рано.

Звий собі, сосно, сімсот квіток

Та рано-рано.

Нашому Віталі квітки не стало

Та рано-рано.

Нащо йому квітка,

Як Танечка дівка

Та рано-рано.

Нащо золотая – вона молодая

Та ранесенько.

Як дружки сідали за стіл, говорили:

Ой брязнули ложечками

Перед дружечками.

Ой Таніна челядь

Сідає вечерять.

2. Коровай. Пекли коровай і шишку у суботу одружені  жінки (вдів і розлучених не запрошували).

Молодиці, приступаючи до роботи, говорили:

-Із сімох криниць водиця,

Із сімох горстів мучиця.

Рости, рости, пишний коровай,

На щастя й на долю!

Після того, як посадили у піч коровай, у діжу ставили пляшку і піднімали її над головою, щоб коровай пишний був:

-         Рости, рости, пишний коровай,

      На щастя й на долю!

ІІІ .Весілля.

Весілля відбувалося в неділю. Спочатку наречений мав викупити наречену.  Коли брат сестру продавав, дівчата приспівували:

Кріпися, брате, кріпися,

За русу косу держися.

За русу косу – сто рублєй,

За довгу косу – тисяча.

Потім усі йшли до церкви, де відбувалося вінчання. У церкві молодим зв’язували руки.

Коли йшли із церкви, співали:

Ой вийди, матінко, із хати

Та спитай свого дитяти,

Де воно було-бувало,-

Під царським вінцем стояло.

Ішли спочатку до жениха. Виходили батько і мати( мати з віконою, а батько з хлібом). Наречені цілували вікону, хліб, батьків.

Батько та мати поздоровляли. Спочатку до них підходив жених, а потім – наречена. Молодята говорили: «Простіть і благословіть!» Їм батьки відповідали: «Хай Бог помагає!»

Після цього мати вела наречених за платок (зв’язані праві руки) до хати, де їх заводила за передній стіл. Наречені  сідали на кожух (щоб були багаті). Потім усі вітали молодих, наливали чарки.

На весіллі приспівували матері:

Топи, мати, грубу,

Привели невістку любу,

Хоч любу, не любу,

А топи, мати, грубу.

Топи, мати, хату,

Привели невістку багату,

Хоч багату, не багату,

Топи, мати, хату.

Тобі, мати, не журитися,

Тобі, мати, веселитися.

Тобі, мати, на припічок сісти

Та порядочок вести.

Мати:

-         Як топила, так топитиму,

Як варила, так варитиму.

Тільки тая слава, що невістки дождала.

Матері нареченої співали:

Заливай, мати, жар, жар,

Коли тобі дочки жаль, жаль,

Кидай у піч дрова,

Оставайся здорова.

Сестра співала брату:

Ой братику ж мій милесенький,

Снився мені сон дивнесенький,

Будто твоє подвір’ячко

Чорним шовком та й обвитоє,

Калиною та й уквітчане.

Брат відповідав:

-Сестро моя дорогая,

Я твій сон тобі одгадаю:

Що чорний шолк – то коса твоя,

А що калинонька – то краса твоя.

Дівчата співали:

Ой що це за село,

Що в ньому весело,

Кругом села – сад-садовина,

А всередині – цвіт-калина.

Ой у нашім селі нова новина:

Зацвіла в лузі калина.

Ой не так у лузі, як у селі,

В нашої Таня на столі.

А свашки співали боярам:

Угнулися лави,

Як бояри сідали,

А ще гірше угнуться,

Як водки нап’ються.

Коли у молодої не було матері (батька), співали:

Пливи, пливи, сіра вутка (селезень)

Тихо по воді,

Прибудь, прибудь, моя ненько,

Тепер і к мені.

Та й дай мені порадоньку,

 бідній сироті.

-Ой рада б я, моє дитя,

Прибуть і к тобі,

Насипано сирей землі

На груди мої.

Скріпилися карі очі

Із півночі, не дам я тобі,

Моє дитя, помочі.

Ой кланяйся, моє дитя, чужей чужині,

Нехай дають порадоньку

Бідній сироті.

У неділю увечері, після того, як подарилися (молоді кланялися), молодий розплітав косу . Виливав ту горілку, яку розлили на тарілці, що на ній носили чарки, нареченій на голову (щоб голова не боліла). Дівчину заплітали у дві коси, вкладали їх кругом голови, співали:

Ой що ми схотіли,

Те ми й зробили:

З книша – паляницю,

А з дівчини – молодицю.

Свашки  приносили одежу нареченій увечері до молодого, співали:

-Ой на печі ведмідь лежить

Та вгору лапки держить,

Хоче куховарку з’їсти,

Що не дає дружкам їсти.

Свашки молодого казали:

Не сіяли проса,

То не ткайте туди носа.

Не сіяли гречки, -

То не бекайте, як овечки!

Соснові кленочки,

Не хазяйські ви дочки,

Та якби ви розум мали,

Ви б такої не співали!

Після вечері співали:

Ой були ми в молодого,

Не давали нам нічого.

Ні їсти, ні пити,

Ще й хотіли нас набити!

Насипали нам полови,

Щоб язики покололи!

Понеділок.У понеділок всі сходилися зранку, цілувалися, ручкалися крізь платочок  (хустку) або запан (фартух), щоб молоді були багаті.Молодим снідати приносили від молодої дружка і сестра чи брат.

Гуляли, потім вели умивати. Молоді на рушнику несли відро з водою. Воду брали з третьої криниці. Молода вмивала, а молодий витирав рушником, що на ньому несли відро з водою.

На третій день зносили горілку, курей, складалися, купляли батькам одяг. Якщо в батьків остання дитина одружувалася, плели вінок із цукерок і одягали матері. Увечері батьків везли в баню (лазню).

Народні пісні